Print Friendly

 Я вже писав про недопустимість результатів поліграфічних тестів в судах (див. «Испытание "детектором лжи": надежность и допустимость в качестве доказательства») 

В українських виданнях все ще можна зустріти повідомлення на кшталт:

- «Поліграф підтвердив, що злого умислу підозрюваний не мав»; «Дослідження з допомогою поліграфа показало, що в його діях не було умисності» (УП, 2024). 

- «Детектор брехні підтвердив щирі наміри народного депутата Надії Савченко здійснити повалення конституційного ладу в Україні» (УП, 2018). 

- «Поліграф також засвідчив, що Савченко готувалася здійснити теракт в ‘Урядовому кварталі’ та будівлі Верховної Ради» (ДТ, 2018). https://www.pravda.com.ua/news/2018/06/4/7182259/

З цього приводу можна навести позицію Американської Асоціації Психологів:

«Більшість психологів та інших вчених сходяться на думці, що достовірність поліграфічних тестів є сумнівною. Суди, включаючи Верховний суд США …, неодноразово відхиляли використання поліграфічних доказів, отриманих за допомогою поліграфа, через його притаманну ненадійність.»

В юрисдикціях, де поліграфічні тести допускаються у позасудових умовах (наприклад, для перевірки персоналу або для моніторингу осіб які перебувають на пробації), наголошується,що «поліграф є вразливим як до неналежного використання так і до зловживання.» 

Щодо можливості зловживання при використанні поліграфа див., наприклад, публікацію із промовистим підзаголовком: «Как “детектор лжи” пытаются сделать детектором вины». Зокрема, автор публікації зазначає: 

«вся история утверждения полиграфа в качестве научного метода — это история о том, как свести к нулю самый нестабильный фактор в этом исследовании — воздействие личности самого эксперта  … Провоцировать нужную следствию реакцию своими действиям полиграфолог, конечно, тоже может. Для этого иногда достаточно просто нахамить, накричать, запугать да просто сказать: «Вы и убили». То есть, как пишет в своей диссертации Иванов (и, видимо, практикует?): «Провести психологическое воздействие на исследуемое лицо ...»

Print Friendly

Знову зустрів термін «ефективний контроль» (в контексті окупації).

Я вже писав, що при такому тлумаченні можна дійти до абсурду: якщо «гауляйтер» управляє регіоном недостатньо ефективно, то й окупації нема.

Насправді ж, у контексті окупації, термін «effective» використовується як один із синонімів до слова «actual» (фактичний).

Згідно з україномовною версією ст. 42,  «Територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.»

Відзначається, що «окупація може бути визначена як effective control над іноземною територією ворожими збройними силами. Це визначення походить із статті 42 Гаазьких правил 1907 року, в якій зазначено, що «територія вважається окупованою, коли вона фактично (actually) перебуває під контролем ворожої армії.»

Міжнародний Суд ООН у рішенні відомому як Wall Advisory Opinion теж нагадав, що згідно зі звичаєвим міжнародним правом «територія вважається окупованою, коли вона фактично (actually) перебуває під владою ворожої армії.»

Оновлення:

- Треба відрізняти effective control над територією (в контексті окупації) від effective control над збройними формуваннями (в контексті міжнародного характеру конфлікту). В останньому випадку можна також зустріти застосування терміну overall control. Див., наприклад, допис у цьому блозі: «Справа MH-17: статус збройних формувань та помилка у факті – позиція нідерландської прокуратури».

- До речі, в україномовній версії Статуту Спецтрибуналу термін «effectively» (стосовно контролю за діями держави) перекладено як «фактично», а не «ефективно» (статті 2 та 4).
Адже інакше, якщо контроль недостатньо «ефективний», то і відповідальності за вчинення злочину агресії нема.

Print Friendly

Цікаве питання у ФБ коментарі стосовно «утворення міжнародного трибуналу шляхом укладання договору між країною-жертвою агресії і міжнародною організацією, відповідно до якого трибунал діятиме на основі юрисдикції країни-жертви і переслідуватиме керівництво держави-агресора, яка не є членом цієї організації і не надавала згоди на утворення такого трибунала вирішує цю проблему».

-------------------------------------------------------

Досвід трибуналів ООН показує, що подібні питання обов’язково будуть підійматися представниками захисту при розгляді справ у Спеціальному трибуналі.

В цьому зв’язку можна навести позицію США з цих питань.

Як відомо, США не визнають положення Статуту МКС, які наділяють Суд юрисдикцією щодо громадян держави яка не є учасником МКС (ст. 12.2(а) Статуту).

У Римі делегація США нагадувала опонентам, що Віденська конвенція про право міжнародних договорів встановлює, що договори не можуть бути обов'язковими для держав, які не є їх учасницями, особливо це стосується міжнародних інституцій, заснованих на договорах.

США у Римі нагадувала опонентам, що міжнародні кримінальні трибунали для колишньої Югославії та Руанди були створені Радою Безпеки відповідно до розділу VII Статуту ООН і є допоміжними органами Ради Безпеки.
Вони також нагадували, що Нюрнберзький та Токійський трибунали фактично діяли за згодою держави громадянства підсудних як наслідок актів про капітуляцію, підписаних відповідно Німеччиною та Японією. У випадку Нюрнберга союзні держави також мали верховну владу в Німеччині.

Відповідно до Статуту, юрисдикція Спеціального трибуналу ґрунтується на територіальній юрисдикції України. Можна згадати, що делегація США у Римі підкреслювала, що держава може делегувати свою територіальну юрисдикцію іншій державі в окремих випадках тільки за згодою держави громадянства.

Print Friendly

 Мій допис про деякі положення Статуту Спеціального Трибуналу щодо Злочину Агресії:

https://www.radiosvoboda.org/a/spetstrybunal-zlochyn-ahresiyi-rf-yak-pratsyuvatyme/33454866.html

Див. також:

https://www.facebook.com/vladimir.tochilovsky/posts/9806243352820239

https://www.facebook.com/vladimir.tochilovsky/posts/9821659761278598

Print Friendly

Імунітет глав держав щодо кримінальної відповідальності за вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людства, геноциду та злочину агресії

Імунітет глави держави може не визнаватися в випадках коли особу переслідує його держава, коли особу переслідує інша держава (або група держав) за згодою його держави, та коли особу переслідує міжнародний суд.

Слід зауважити, що поняття міжнародного трибуналу/суду не визначено. Зокрема, не про кожний трибунал можна сказати, що він діє від імені міжнародної спільноти в цілому.

МТКЮ та МТР були створені на підставі Глави VII Статуту ООН (Рада Безпеки визначає існування загрози миру, порушення миру або акту агресії).

«Міжнародність»  Спеціального Трибуналу

Коли говорять, що створюваний трибунал не зможе подолати імунітет, то тим самим визнається, що він не є міжнародним.

Що стосується пропонованого Спеціального Трибуналу щодо злочину агресії, то в одному з дописів в Українській правді визнається, що такий Трибунал, створений «на основі європейської організації», не маючи підтримки ООН, не може подолати імунітет «керівної трійки».

Питання виникають щодо «альтернативних» пропозицій автора. Зокрема в дописі пропонується:

- ініціювання процесу [?], «що дозволив би МКС розглядати злочин агресії в контексті російсько-української війни».

- створення суду, який поєднував би «українську юрисдикцію» [яка не може подолати імунітет – В.Т.] із «міжнародним мандатом». Тобто той же  інтернаціоналізований, а не міжнародний суд.

Print Friendly

Тиждень тому Президент МКС виступила перед Підкомітетом з прав людини та Комітетом з правових питань Європейського парламенту.

Президент МКС закликала Європейський Союз вжити негайних заходів для захисту Суду від санкцій США, «в тому числі шляхом швидкого внесення змін до Статуту ЄС про Блокування, щоб включити МКС у сферу його дії.»

Президент, зокрема, зазначила, що сьогодні МКС стикається з «екзистенційною загрозою» у вигляді санкцій США. Санкції «мають широкий вплив на банківську, страхову та ІТ-системи МКС». Як наслідок, компанії припиняють співпрацю з судом, а співробітники звільняються, побоюючись переслідувань.

З огляду на цей «екстериторіальний ефект», вона зазначила що Комісія повинна ввести в дію Статуту ЄС про Блокування, який є правовим механізмом що може захистити суд і його партнерів в Європейському Союзі від впливу санкцій.

Вона наголосила, що «незастосування Статуту про Блокування означатиме, що Європейський Союз залишає Суд напризволяще».

Що кажуть експерти про Статут:

Підкреслюється, що Статут, який був запроваджений ЄС проти дотримання санкцій США щодо Ірану та Куби, практично не застосовувався з моменту його запровадження в середині 1990-х років.

Відмічається, що Статут ЄС про Блокування дозволяє компаніям з ЄС протистояти законам США, які суперечать європейському правовому захисту, і забезпечує основу для отримання компенсації, якщо вони постраждали від американських санкцій.

Висловлюється думка, що з огляду на підтримку МКС з боку ЄС, Розпорядження Президента США про санкції може бути додане до переліку односторонніх санкцій США, які користуються захистом Статуту про Блокування.

Разом з тим, відзначається, що застосування цього законодавства для захисту МКС було б безпрецедентним використанням цього інструменту і, ймовірно, супроводжувалося б унікальними викликами.

Print Friendly

Як і КПК 1960 р., чинний КПК допускає одночасний допит кількох осіб в суді (ч. 15 ст. 352). В юридичній літературі ця процедура відома як «шаховий допит». При цьому, на відміну від КПК 1960 року, чинний КПК дає змогу піддавати «шаховому допиту» не тільки свідків, але також обвинувачених.

(Таке доповнення призвело до того, що «шаховий допит» обвинувачених опинився у статті 352 КПК під назвою «Допит свідка»).

Практика «шахового допиту» з’явилася в розпал масових репресій («великого терору»). У серпні 1938 р. було опубліковано «Методичний лист Прокуратури Союзу РСР», «складений т. М. С. Строговичем, під редакцією т. А. Я. Вишинського». У листі, зокрема, зазначалося:

«По делу антисоветского «право-троцкистского блока» (равно как и по некоторым другим делам того же рода) прокурором применялся своеобразный метод, который можно назвать «шахматным допросом». Существо этого метода заключается в том, что прокурор, допрашивая одного подсудимого, попутно задает вопросы и другим подсудимым по тем обстоятельствам, которые оказываются неясными, ни на минуту не прерывая нити основного допроса; таким образом, в опрос одного подсудимого все время втягиваются и другие подсудимые. По делам о преступных организациях этот метод очень эффективен …»

Згодом комісія з підготовки КПК РРФСР 1960 р. під головуванням того ж таки М. С. Строговича не визнала за потрібне включати до КПК процедуру «шахового допиту» ані щодо обвинувачуваних, ані щодо свідків.

Втім ідею Вишинського і Строговича було успішно реанімовано в КПК УРСР 1960 р. Вона отримала подальший розвиток у КПК України 2012 р., який передбачив також можливість «шахового допиту» обвинувачених.
Здійснилася мрія Вишинського.

Про змагальну систему процесу і «шаховий допит» у суді див. попередній допис.