Print Friendly

(Див. україномовну версію)

Ранее я писал о связи между характером вооруженного конфликта на востоке Украины иответственностью вооруженных формирований, противостоящих правительственным войскам.

Если вооруженные формирования, противостоящие правительственным войскам, находятся под общим контролем (overall control) другого государства, то конфликт является международным.
В таком случае члены этих формирований приобретают иммунитет участников боевых действий (combatant immunity). Они не несут уголовной ответственности за правомерные военные действия (убийство военнослужащих или разрушения военных объектов противоположной стороны и т. п.)

Однако если убийства военнослужащих или разрушения военных объектов совершаются вооруженными формированиями в вооруженном конфликте немеждународного характера, то такие действия квалифицируются как обычные уголовные преступления. В частности, убийство военнослужащего рассматривается как умышленное убийство.

При принятии дополнительного Протокола II к Женевским конвенциям, государства отказались предоставить статус «combatant» членам вооруженных формирований, противостоящих правительственным войскам.

Таким образом, если члены вооруженных формирований атакуют военный самолет правительственных сил в ходе конфликта немеждународного характера, то они несут уголовную ответственность за совершение обычного уголовного преступления.

Если же они совершают такие же действия под общим контролем другого государства в международном конфликте, то они обладают combatant immunity и не несут уголовной ответственности за такие действия.
При этом, если они поражают гражданский объект, ошибочно полагая, что атакуют военный объект, то при определенных условиях может быть применима доктрина ошибки в факте (mistake of fact).

Характер конфликта в отчетах МУС о предварительной проверке

Согласно ежегодным отчетам Прокурора МУС, «на 30 апреля 2014 г. интенсивность боевых действий между украинскими правительственными войсками и антиправительственными вооруженными элементами на востоке Украины достигла уровня, который служит основанием для применения норм международного гуманитарного права».

Прокурор МУС также указывала, что уровень организации вооруженных группировок, которые функционировали на востоке Украины в то время, «достиг степени, достаточной для того, чтобы считать эти группировки сторонами вооруженного конфликта немеждународного характера».

Кроме того, в отчетах отмечается, что прямая военная конфронтация между Российской Федерацией и Украиной указывает на существование международного вооруженного конфликта на востоке Украины не позднее 14 июля 2014, параллельно с внутренним вооруженным конфликтом.
Речь идет об артиллерийских обстрелах обоими государствами военных баз противника, а также аресты российских военнослужащих Украиной и наоборот.

Позиция нидерландской прокуратуры
во вступительной речи прокурора (9 марта 2020)

В этом деле было важно определить характер вооруженного конфликта в июле 2014 г.

Ведь, если 17 июля 2014, когда был сбит MH-17, вооруженные формирования действовали под общим контролем России и конфликт был международным, то члены формирований имели иммунитет участников боевых действий, что позволяло им атаковать военный самолет украинских вооруженных сил.

Именно поэтому во вступительной речи прокурор специально сосредоточился на вопросе возможной ошибки в факте:

«Вполне возможно, что настоящим намерением этих подсудимых было сбитие самолета украинских вооруженных сил. Некоторые доказательства указывают на этот сценарий, включая перехваченные разговоры подсудимых после сбития самолета». Поэтому «при составлении обвинительного заключения мы конкретно учли этот «сценарий ошибки».

В связи с этим прокурор высказал мнение, что доктрина иммунитета участников боевых действий «распространяется только на штатных военных, действующих под властью государства в группе, которая придерживается международного гуманитарного права».

Что же касается статуса членов вооруженных формирований, то в речи утверждается, что в июле 2014 в Украине был вооруженный конфликт между украинскими вооруженными силами и «различными вооруженными группами». В то же время указывается, что эти вооруженные группы были «гражданскими лицами».

Соответственно, во вступительной речи делается вывод:

«Когда гражданское население в Украине применяет насилие в отношении граждан Голландии, Малайзии, Австралии и Бельгии, это насилие подпадает под действие обычного уголовного законодательства этих стран.

Эти гражданские лица совершают обычные преступления, такие как убийства и сбивания самолета, что приводит к гибели его пассажиров, независимо от того, использовали они винтовку или усовершенствованное ракетное средство, и независимо от того, были ли пострадавшие гражданским населением или участниками боевых действий.

То же касается и вооруженных бойцов в Украине, претендующих на статус обычных гражданских лиц: к ним применяется обычное уголовное законодательство».

Таким образом, согласно позиции нидерландской прокуратуры:

- на востоке Украины на то время существовал внутренний вооруженный конфликт,
- потому иммунитет участников боевых действий на членов формирований не распространялся,
- их действия квалифицируются как обычные уголовные (а не военные) преступления (умышленное убийство и умышленное уничтожение самолета, повлекшее смерть пассажиров),
- следовательно, доктрина «ошибки в факте» неприменима.

-----

Кстати, в некоторых элементах позиция нидерландской прокуратуры напоминает о деле Маркива в Италии.
Военные, воюющие на стороне государства, в отличие от противостоящих им членов вооруженных формирований, имеют иммунитет участников боевых действий даже если конфликт не является международным.
Однако в деле Маркива вопрос о возможной ошибке в факте вообще не рассматривали из-за того, что ни прокуратура, ни защита не принимали во внимание существование в то время вооруженного конфликта на востоке Украины.

См. также:
«Об ответственности членов вооруженных формирований в вооруженном конфликте»;
«Про справу Марківа».

Print Friendly
Якщо збройні формування, що протистоять урядовим військам, перебувають під загальним контролем (overall control) іншої держави, то конфлікт є міжнародним.
У такому випадку члени цих  формувань набувають імунітет учасників бойових дій (combatant immunity). Вони не несуть кримінальної відповідальності за правомірні військові дії (вбивство військовослужбовців або руйнування військових об’єктів протилежної сторони і таке інше).

Однак якщо вбивства військовослужбовців або руйнування військових об’єктів вчиняються збройними формуваннями у збройному конфлікті неміжнародного характеру, то такі дії кваліфікуються як звичайні кримінальні злочини. Зокрема, вбивство військовослужбовця розглядається як умисне вбивство.

При прийнятті додаткового Протоколу II до Женевських конвенцій, держави відмовилися надати статус «combatant» членам збройних формувань, що протистоять урядовим військам.

Таким чином, якщо члени збройних формувань атакують воєнний літак урядових сил в ході конфлікту неміжнародного характеру, то вони несуть кримінальну відповідальність за вчинення  звичайного кримінального злочину.

Але якщо вони вчиняють такі ж дії під загальним контролем іншої держави в міжнародному конфлікті, то вони мають combatant immunity і не несуть кримінальної відповідальності за такі дії.
При цьому, якщо вони вражають цивільний об’єкт, помилково вважаючи, що атакують воєнний об’єкт, то за певних умов може бути застосовна доктрина помилки у факті (mistake of fact).



Згідно із щорічними звітами Прокурора МКС, «на 30 квітня 2014 р. інтенсивність бойових дій між українськими урядовими військами й антиурядовими збройними елементами на сході України досягла рівня, який служить підставою для застосування норм міжнародного гуманітарного права».
Прокурор МКС також вказувала, що рівень організації збройних угруповань, що функціонували на сході Україні на той час, «досяг ступеня, достатньої для того, щоб вважати ці угруповання сторонами збройного конфлікту неміжнародного характеру».

Окрім того, в звітах відмічається, що пряма військова конфронтація між Російською Федерацією та Україною вказує на існування міжнародного збройного конфлікту на сході України не пізніше 14 липня 2014 року, паралельно з внутрішнім збройним конфліктом.
Йдеться, зокрема, про артилерійські обстріли обома державами військових баз противника, а також арешти російських військовослужбовців України та навпаки.


Адже, якщо 17 липня 2014 р., коли було збито MH-17, збройні формування діяли під загальним контролем Росії і конфлікт був міжнародним, то члени формувань мали імунітет учасників бойових дій, що дозволяло їм атакувати військовий літак українських збройних сил.

Саме тому у вступній промові прокурор спеціально зосередився на питанні можливої помилки у факті:

«Цілком можливо, що справжнім наміром цих підсудних було збиття літака українських збройних сил. Деякі докази вказують на цей сценарій, включаючи перехоплені розмови підсудних після збиття літака». Тому «при складанні обвинувального висновку ми конкретно врахували цей «сценарій помилки».

У зв’язку з цим, прокурор висловив думку, що доктрина імунітету учасників бойових дій «поширюється лише на штатних військових, які діють під владою держави у групі, яка дотримується міжнародного гуманітарного права».

Що ж стосується статусу членів збройних формувань, то в промові стверджується, що у липні 2014 р. в Україні був збройний конфлікт між українськими збройними силами та «різними озброєними групами». Водночас вказується, що ці збройні групи були «цивільними особами».

Відповідно, у вступній промові робиться висновок:

«Коли цивільне населення в Україні застосовує насильство щодо громадян Голландії, Малайзії, Австралії та Бельгії, це насильство підпадає під дію звичайного кримінального законодавства цих країн.
Ці цивільні особи вчиняють звичайні злочини, такі як вбивство та збиття літака, що призводить до загибелі його пасажирів, незалежно від того, використовували вони гвинтівку чи вдосконалений ракетний засіб, та незалежно від того, чи були потерпілі  цивільним населенням чи учасниками бойових дій.
Те саме стосується і озброєних бійців в Україні, які претендують на статус звичайних цивільних осіб: до них застосовується звичайне кримінальне законодавство».

Адже військові, що воюють на боці держави, на відміну від членів збройних формувань, що їм протистоять, мають імунітет учасників бойових дій навіть якщо збройний конфлікт не є міжнародним.
Однак в справі Марківа питання про можливу помилку в факті взагалі не розглядали тому, що ані прокуратура, ані захист не брали до уваги існування в той час збройного конфлікту на сході України.

Див. також:
«Об ответственности членов вооруженных формирований в вооруженном конфликте»;