17 июля 2019
Про справу Марківа
Print Friendly
Про деякі правові питання у справі Віталія Марківа.
З відкритих джерел відомо, що 25 травня 2014 року внаслідок мінометного обстрілу в районі гори Карачун загинули італійський журналіст Андреа Роккеллі та його російський перекладач. Був також поранений французький журналіст.
У 2017 році в Італії було заарештовано Віталія Марківа — одного з військових, що перебували тоді на Карачуні.
Марків, громадянин Італії та України, був звинувачений в співучасті в умисному вбивстві журналіста. В липні цього року його було засуджено до 24 років позбавлення волі.
В ЗМІ повідомлялось, що захист в суді стверджував що смерть потерпілих була ненавмисною та супутньою втратою в збройному конфлікті.
Разом з тим, захист представляв обвинуваченого солдатом, який не використовував міномет, а лише виконував наказ про спостереження і повідомлення командирам про підозрілі пересування в районі вказаних подій.
Прокурор заперечував позицію захисту, стверджуючи, що потерпілі журналісти були дуже незручними свідками, оскільки своїми фотографіями та відео вони викривали зловживання та насильства, вчинені проти мирного населення.
У зв’язку з цією справою, знову з’явились заяви про те, що, якби в той час на території, де відбувалися події, був воєнний стан, то ніяких «претензій» до Марківа в італійської прокуратури не було б. Адже, мовляв, саме те, що воєнний стан в зоні конфлікту не було введено, "призвело до того, що зараз військовослужбовців які виконували свій обов'язок, притягують, як Марківа, до кримінальної відповідальності бо був мирний час. (Див., наприклад, тут на 49:00 та 50:40 хвил.)
Насправді ж, для визнання існування збройного конфлікту і, відповідно, застосування до дій учасників конфлікту норм міжнародного гуманітарного права не потрібно офіційно вводити воєнний стан.
На той час на сході України існував збройний конфлікт, однією зі сторін якого були збройні сили України. Той факт, що збройний конфлікт назвали АТО не змінює його характеру.
Так, згідно із щорічними звітами Прокуратури Міжнародного Кримінального Суду, вже «на 30 квітня 2014 р. інтенсивність бойових дій між українськими урядовими військами й антиурядовими збройними елементами на сході України досягла рівня, який служить підставою для застосування норм міжнародного гуманітарного права».
Крім того, Прокуратура МКС вказувала, що «рівень організації збройних угруповань, що функціонують в східній Україні, включаючи «ЛНР» і «ДНР», на той час досяг ступеня, достатньої для того, щоб вважати ці угруповання сторонами збройного конфлікту неміжнародного характеру».
В таких справах неможливо обходитись без допомоги воєнних юристів (експертів) зі спеціальними знаннями та досвідом практичного застосування норм МГП.
Вони, на підставі матеріалів справи, могли б дати експертну оцінку ситуації, в який загинули цивільні, правомірність дій осіб причетних до обстрілу, і т.д.
Високопрофесійні експерти з цих питань є, зокрема, в збройних силах таких держав як Канада та Великобританія.
До речі, схоже, що саме українські правоохоронці кваліфікували загибель італійського журналіста як «вбивство з обтяжуючими обставинами»:
Щодо можливості застосування в справі Марківа доктрини помилки в факті та імунітету учасника бойових дій див. останній параграф в «Справа MH-17: статус збройних формувань та помилка у факті – позиція нідерландської прокуратури».
З відкритих джерел відомо, що 25 травня 2014 року внаслідок мінометного обстрілу в районі гори Карачун загинули італійський журналіст Андреа Роккеллі та його російський перекладач. Був також поранений французький журналіст.
У 2017 році в Італії було заарештовано Віталія Марківа — одного з військових, що перебували тоді на Карачуні.
Марків, громадянин Італії та України, був звинувачений в співучасті в умисному вбивстві журналіста. В липні цього року його було засуджено до 24 років позбавлення волі.
В ЗМІ повідомлялось, що захист в суді стверджував що смерть потерпілих була ненавмисною та супутньою втратою в збройному конфлікті.
Разом з тим, захист представляв обвинуваченого солдатом, який не використовував міномет, а лише виконував наказ про спостереження і повідомлення командирам про підозрілі пересування в районі вказаних подій.
Прокурор заперечував позицію захисту, стверджуючи, що потерпілі журналісти були дуже незручними свідками, оскільки своїми фотографіями та відео вони викривали зловживання та насильства, вчинені проти мирного населення.
У зв’язку з цією справою, знову з’явились заяви про те, що, якби в той час на території, де відбувалися події, був воєнний стан, то ніяких «претензій» до Марківа в італійської прокуратури не було б. Адже, мовляв, саме те, що воєнний стан в зоні конфлікту не було введено, "призвело до того, що зараз військовослужбовців які виконували свій обов'язок, притягують, як Марківа, до кримінальної відповідальності бо був мирний час. (Див., наприклад, тут на 49:00 та 50:40 хвил.)
Насправді ж, для визнання існування збройного конфлікту і, відповідно, застосування до дій учасників конфлікту норм міжнародного гуманітарного права не потрібно офіційно вводити воєнний стан.
На той час на сході України існував збройний конфлікт, однією зі сторін якого були збройні сили України. Той факт, що збройний конфлікт назвали АТО не змінює його характеру.
Так, згідно із щорічними звітами Прокуратури Міжнародного Кримінального Суду, вже «на 30 квітня 2014 р. інтенсивність бойових дій між українськими урядовими військами й антиурядовими збройними елементами на сході України досягла рівня, який служить підставою для застосування норм міжнародного гуманітарного права».
Крім того, Прокуратура МКС вказувала, що «рівень організації збройних угруповань, що функціонують в східній Україні, включаючи «ЛНР» і «ДНР», на той час досяг ступеня, достатньої для того, щоб вважати ці угруповання сторонами збройного конфлікту неміжнародного характеру».
(Див. § 72 звіту за 2018 р., § 94 за 2017 р., та § 68 за 2016 р.)Таким чином, при розслідуванні та розгляді справи Марківа, слідчі, прокурор та захист повинні були брати до уваги норми міжнародного гуманітарного права (МГП). Правомірність дій осіб, причетних до обстрілу, повинні були оцінюватись саме с точки зору МГП, а не як кримінальне умисне вбивство або незаконний обстріл цивільного населення.
Згідно з нормами МГП, журналісти в зоні збройного конфлікту відносяться до категорії цивільного населення і, відповідно, захищені як такі, незалежно від того, акредитовані вони чи ні.При розслідуванні та розгляді справ цієї категорії недостатньо довести, що в результаті обстрілу загинули цивільні. Прокурор повинен був довести, що причетні до обстрілу знали, що обстрілюють саме цивільних.
В таких справах неможливо обходитись без допомоги воєнних юристів (експертів) зі спеціальними знаннями та досвідом практичного застосування норм МГП.
Вони, на підставі матеріалів справи, могли б дати експертну оцінку ситуації, в який загинули цивільні, правомірність дій осіб причетних до обстрілу, і т.д.
Високопрофесійні експерти з цих питань є, зокрема, в збройних силах таких держав як Канада та Великобританія.
До речі, схоже, що саме українські правоохоронці кваліфікували загибель італійського журналіста як «вбивство з обтяжуючими обставинами»:
«Ви знаєте, що в Слов'янську Донецької області проходить операція АТО, і це відповідає дійсності, що в процесі перестрілки, яка виникла (був убитий італійський журналіст). […]Звичайно, національні суди можуть посилатись на норми міжнародного гуманітарного права при розгляді справ про порушення цих норм. При цьому, якщо, скажемо, в Італії ці норми не інкорпоровані в національне кримінальне законодавство, то, при кваліфікуванні воєнного злочину вбивства, суд може застосувати відповідні норми національного законодавства; наприклад — навмисне вбивство.
На даний час [...] міліцією зареєстровано кримінальне провадження за ст.115, ч.2 (вбивство з обтяжуючими обставинами)», — заявив начальник Головного управління Генеральної прокуратури Микола Гошовський.»
Щодо можливості застосування в справі Марківа доктрини помилки в факті та імунітету учасника бойових дій див. останній параграф в «Справа MH-17: статус збройних формувань та помилка у факті – позиція нідерландської прокуратури».
