Нещодавно в Верховну Раду подано проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

Серед питань, що виникають при вивченні проекту, можна виділити наступні:



Згідно з Проектом, громадяни будь якої держави незалежно від місця вчинення ними таких злочинів, підлягають кримінальній відповідальності на підставі Кримінального Кодексу України:

"Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів незалежно від місця їх вчинення.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які вчинили агресію (стаття 437), злочини проти людяності (стаття 437-1), воєнні злочини (статті 438—438-6) або геноцид (стаття 442), підлягають кримінальній відповідальності на підставі цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину."

Тобто громадянин Руанди, який скоїв воєнний злочин у Бурунді, підлягає кримінальній відповідальності на підставі КК України.
Схоже, що автори Проекту мають на увазі універсальну юрисдикцію в «чистому» вигляді, згідно з якою, в наведеному випадку, Україна може розслідувати злочин заочно і вимагати арешту та екстрадиції руандійця.

С таким законом, Україна, отримавши заяву від, скажемо, правозахисної організації, повинна буде відкрити, наприклад, кримінальне провадження щодо бомбардувань цивільного населення Ємену державами коаліції, очолюваною Саудівською Аравією (див., наприклад, тут).

Такої універсальної юрисдикції в «чистому» вигляді практично не існує в жодній державі.

Деякі держави мають обмежену форму універсальної юрисдикції, яка розповсюджується на злочини іноземних підозрюваних, які знаходяться на території держави, що розслідує відповідний злочин, або коли підозрюваний чи потерпілі є громадянами країни або постійно в ній проживають.

Так, у 2003 р. Бельгія скасовувала «абсолютну» універсальну юрисдикцію після погроз НАТО перемістити свою штаб-квартиру в іншу країну.

У 2009 р. Іспанія, також з політичних міркувань, відмовилися від застосування такої "абсолютної" юрисдикції.

Німеччина в 2002 р. передбачила можливість універсальної юрисдикції в «чистому» вигляді. Але пізніше КПК було доповнено нормою, згідно з якою, прокурор зобов’язаний розслідувати такі злочини тільки у двох випадках: а) якщо підозрюваний є громадянином Німеччини, б) якщо потерпіли є громадянами Німеччини. В інших випадках прокурор приймає рішення на свій розсуд.

В Нідерландах справи цієї категорії можуть  також розглядатися якщо підозрюваний або потерпілий є громадянами Нідерландів.
В інших випадках кримінальне переслідування за такі злочини дозволяється, якщо обвинувачений знаходиться на території Нідерландів.

Запропонований Верховній Раді проект Закону лише декларує принцип універсальної юрисдикції, але не пропонує ані його характеру, ані змісту.

Крім того, неясно, як українські слідчі збираються ефективно розслідувати міжнародні злочини, скоєні в Сирії, Афганістані, Ємені або інших «гарячих точках» планети.



В ст. 438 п.5 проекту пропонується обмежити кількість потерпілих такого злочину лише до «декількох» осіб (вбивство «однієї або декількох осіб»).

Таке формулювання виглядає не зовсім вдалим.
Як автори кваліфікували б, наприклад, вбивство майже трьохсот пасажирів Боїнгу?
Ані Статут МКС, ані Закон Нідерландів про міжнародні злочини не містять будь яких обмежень щодо кількості потерпілих вбивства як воєнного злочину.

В англомовній версії ст.ст. 8(2)(a)(i) та 8(2)(c)(i) «Елементів злочинів» МКС йдеться про вбивство однієї або більше осіб («one or more persons»).

Див. також с. 276 "Забезпечення реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні".

Очевидно, фраза «однієї або декількох осіб» запозичена у російськомовної версії Елементів - «исполнитель убил одно или нескольких лиц».

В кодексі Німеччини про злочини проти міжнародного права вживається фраза «вбив особу». Тобто вказується, що для відповідальності достатньо вбивства однієї особи. Але ніяких обмежень щодо кількості потерпілих не встановлюється.

Як відомо, у 1969 році Україна ратифікувала «Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства».

В англомовній версії – «Convention on the non-applicability of statutory limitations to war crimes and crimes against humanity».

Але згідно зі ст. 49 п.5 запропонованого проекту закону, давність не застосовується до злочинів проти людяності (ст. 437-1).
Тобто виглядає так, начебто в Законі 1969 р. і в проекті запропонованого закону йдеться про різні злочини.

Схоже, що термін «людяності» в проекті закону запозичено у російськомовної версії Статуту, оскільки офіційної версії українською ще нема.

Термін «людяність», що означає співчуття, доброту або милосердя, є найменш підходящим із можливих варіантів при перекладі "crimes against humanity".

Такий переклад спотворює концепцію «crimes against humanity», применшує тяжкість цієї групи злочинів і може вводити в оману тих, хто розслідує такі злочини в національних юрисдикціях.

 У 1989 році Комісія міжнародного права ООН підкреслила: «Загальновизнано, що слово 'humanity' слід тлумачити як таке, що означає «людську расу», а не як моральну концепцію, протилежністю якої є ‘нелюдяність’».

Детальніше див. в моїй публікації "Crimes Against ‘Humaneness’?: The Russian Interpretation of Crimes Against Humanity" (Journal of International Criminal Justice | Oxford Academic).

Див. також «Преступления против «человечества» или «человечности»? Моя статья в Journal of International Criminal Justice».