29 августа 2019
Визначення воєнних злочинів в Статуті Міжнародного Кримінального Суду.
Print Friendly
Зустрів думку про те, що нібито МКС має юрисдикцію щодо воєнних злочинів «лише, якщо були масові та системні вбивства, […] цілеспрямовані напади на мирне населення і на цивільні об’єкти, які не є військовими цілями, тощо».
Мовляв, «не йдеться про окремі злочини з цього переліку, а лише про випадки, якщо ці злочини “систематичні та широкомасштабні”, коли вони є “частиною плану або політики”». (Див. також тут).
Представник Amnesty International також роз'яснює, що такі злочини «повинні мати систематичність, широкомасштабність, спланованість та інше».
Дійсно при обговоренні проекту Статуту МКС кілька держав висловлювались за високий поріг, який би надав Суду юрисдикцію щодо воєнних злочинів «лише тоді, коли вони вчинені як частина плану чи політики або як частина широкомасштабного скоєння таких злочинів».
Але явна більшість делегацій виступали проти будь-якого порогового положення.
Таку ж позицію займали і міжнародні правозахисні НУО.Так, в травні 1998, під час обговорення Статуту МКС, Amnesty International закликала:
Інший приклад:
Прокурор МКС, вивчивши прийнятий Колумбією постконфліктний закон про амністію, прийшла до висновку, що законодавча вимога про те, що відповідальність за воєнні злочини наступає лише якщо вони були вчинені систематично, може призвести до надання амністій особам, відповідальним за воєнні злочини, які, хоча і не вчинялись систематично, але можуть підпадати прі юрисдикцію МКС.
Пізніше ця вимога була виключена з закону Колумбії про амністію.
Схоже, що наведені на початку цього допису роз'яснення ґрунту́ються на тлумаченні ст. 8(1) досудовою Палатою у справі Лубанги (першій справі Суду) в 2006 р.
Однак це тлумачення було згодом переглянуто в наступних рішеннях Палат МКС в інших справах, а також судовою Палатою в тій же справі Лубанги.
Див. також «Знову про декларацію Верховної Ради щодо юрисдикції МКС».
Мовляв, «не йдеться про окремі злочини з цього переліку, а лише про випадки, якщо ці злочини “систематичні та широкомасштабні”, коли вони є “частиною плану або політики”». (Див. також тут).
Представник Amnesty International також роз'яснює, що такі злочини «повинні мати систематичність, широкомасштабність, спланованість та інше».
Дійсно при обговоренні проекту Статуту МКС кілька держав висловлювались за високий поріг, який би надав Суду юрисдикцію щодо воєнних злочинів «лише тоді, коли вони вчинені як частина плану чи політики або як частина широкомасштабного скоєння таких злочинів».
Але явна більшість делегацій виступали проти будь-якого порогового положення.
Таку ж позицію займали і міжнародні правозахисні НУО.Так, в травні 1998, під час обговорення Статуту МКС, Amnesty International закликала:
«Не повинно бути порогу, такого, як вимоги, щоб порушення гуманітарного законодавства в будь-якому виді конфлікту були частиною плану чи політики або частиною масштабного вчинення таких злочинів.»Врешті-решт, було прийнято компромісний варіант, в якому слово «лише» було замінено на слово «зокрема»:
«Суд має юрисдикцію щодо воєнних злочинів, зокрема коли вони вчинені в рамках плану або політики або при великомасштабному скоєнні таких злочинів».
«The Court shall have jurisdiction in respect of war crimes in particular when committed as part of a plan or policy or as part of a large-scale commission of such crimes».У зв’язку з цим, судді МКС у своїх рішеннях неодноразово підкреслювали, що «термін “зокрема” в ст. 8(1) Статуту МКС дає зрозуміти, що існування плану, політики або широкомасштабності скоєння не є необхідною умовою здійснення Судом юрисдикції щодо воєнних злочинів».
Рішення в справах Bemba, Katanga, Mbarushimana, Lubanga.Як було підкреслено в одному з рішень МКС, «відповідно, одне діяння також може означати воєнний злочин, що належить до юрисдикції Суду, якщо він був вчинений у контексті збройного конфлікту та був пов’язаний з ним».
Інший приклад:
Прокурор МКС, вивчивши прийнятий Колумбією постконфліктний закон про амністію, прийшла до висновку, що законодавча вимога про те, що відповідальність за воєнні злочини наступає лише якщо вони були вчинені систематично, може призвести до надання амністій особам, відповідальним за воєнні злочини, які, хоча і не вчинялись систематично, але можуть підпадати прі юрисдикцію МКС.
Пізніше ця вимога була виключена з закону Колумбії про амністію.
Схоже, що наведені на початку цього допису роз'яснення ґрунту́ються на тлумаченні ст. 8(1) досудовою Палатою у справі Лубанги (першій справі Суду) в 2006 р.
Однак це тлумачення було згодом переглянуто в наступних рішеннях Палат МКС в інших справах, а також судовою Палатою в тій же справі Лубанги.
Див. також «Знову про декларацію Верховної Ради щодо юрисдикції МКС».
17 августа 2019
Знову про декларацію Верховної Ради щодо юрисдикції Міжнародного Кримінального Суду.
Print Friendly
Схоже, що деякі депутати Верховної Ради до цього часу тішили себе ілюзією щодо схваленої ними декларації про визнання юрисдикції МКС.
Тепер, почувши про можливість ратифікування Статуту МКС, вони лякають можливістю притягнення до відповідальності українських військовослужбовців в разі ратифікації,
Тому можна нагадати про те, як було схвалено декларацію та її наслідки.
4 лютого 2015 р. Рада схвалила декларацію про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду «щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ‘ДНР’ та ‘ЛНР’».
Напевно депутати, схвалюючи цей документ, були впевнені, що таке формулювання має обмежити юрисдикцію МКС щодо сторін конфлікту.
Але подальший лист Міністра закордонних справ України від 8 вересня 2015 р. до МКС про визнання юрисдикції не містить будь яких «вказівок» щодо того, на які сторони конфлікту поширюється декларація.
Тепер, почувши про можливість ратифікування Статуту МКС, вони лякають можливістю притягнення до відповідальності українських військовослужбовців в разі ратифікації,
Тому можна нагадати про те, як було схвалено декларацію та її наслідки.
4 лютого 2015 р. Рада схвалила декларацію про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду «щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ‘ДНР’ та ‘ЛНР’».
Напевно депутати, схвалюючи цей документ, були впевнені, що таке формулювання має обмежити юрисдикцію МКС щодо сторін конфлікту.
Але подальший лист Міністра закордонних справ України від 8 вересня 2015 р. до МКС про визнання юрисдикції не містить будь яких «вказівок» щодо того, на які сторони конфлікту поширюється декларація.
«Ukraine accepts the jurisdiction of the Court for the purpose of identifying, prosecuting and judging the perpetrators and accomplices of acts committed in the territory of Ukraine».Дійсно, сам факт визнання державою юрисдикції МКС означає, що суд отримує юрисдикцію «щодо скоєння злочинів» незалежно від того якою стороною конфлікту вони були вчинені.
Адже саме для того, щоб держави не «використовували» МКС вибірково приймаючи юрисдикцію тільки щодо певних сторін конфлікту і була прийнята ст. 44 Процесуальних Правил Суду.
А якщо, мовляв, буде ратифіковано Статут МКС, то це створить «правову підставу для переслідування громадян України».
Так, 27 січня, за тиждень до голосування про схвалення декларації, з'явилось роз’яснення, що Верховна Рада повинна ухвалити постанову «про визнання юрисдикції міжнародного кримінального суду у зв’язку зі збройною агресією Росії проти України з проханням розслідувати воєнні злочини і злочини проти людяності, які чиняться російською стороною».
На думку того ж коментатора, якщо ж Україна ратифікує статут МКС то «це юридичний факт, який створює правову підставу для переслідування громадян України або фізичних осіб, які знаходяться на території України і здійснили міжнародні злочини, у будь-якій ситуації.
Ніякої додаткової згоди на це буде не потрібно, тоді як зараз це разова процедура».
Того ж дня, 27 січня, перший заступник голови фракції БПП в Раді повідомив: «Президент напомнил горький опыт Хорватии и Грузии, когда генералы, защищавшие страну, теперь годами сидят в судах и дают показания. Ведь если мы ратифицируем статут, со временем Россия сможет привезти в Европу каких-то детей из обстрелянных регионов Донбасса и через своих сателлитов, к которым теперь добавилась и Греция, требовать наказания наших военных».
Наступного дня після тих роз'яснень, з’явилось повідомлення (з посиланням на «одного з депутатів») про те, що «РНБО не рекомендувала нардепам голосувати за ратифікацію Римського статуту».
В повідомленні пояснювалось, що Римський статут «ми зараз не можемо ратифікувати, бо росіяни збирають докази “злочинів київської хунти”».
«Може так статися, що якщо ми ратифікуємо статут, а у нас не буде достатньо доказів, повторимо помилку Грузії та Хорватії, де в підсумку вони ж і виявилися винуватими.
Тому поки Україна використовує право одноразового звернення до Міжнародного суду. Тобто на даному етапі приєднання до статуту ризиковано».
Саме після таких роз'яснень (введені в оману?) депутати схвалили декларацію про визнання юрисдикції МКС.
Див. також:
Згідно ст. 44 якщо держава повідомляє Секретарю (Registrar) Суду про свій намір представити заяву про прийняття юрисдикції, Секретар інформує відповідну державу, що подача такої заяви має наслідком визнання юрисдикції щодо злочинів, що мають відношення до відповідної ситуації.Свого часу депутатів ввели в оману, запевнивши, що в разі прийняття «разової» декларації, юрисдикція МКС буде поширюватися лише на тих, на кого вкаже Рада.
А якщо, мовляв, буде ратифіковано Статут МКС, то це створить «правову підставу для переслідування громадян України».
Так, 27 січня, за тиждень до голосування про схвалення декларації, з'явилось роз’яснення, що Верховна Рада повинна ухвалити постанову «про визнання юрисдикції міжнародного кримінального суду у зв’язку зі збройною агресією Росії проти України з проханням розслідувати воєнні злочини і злочини проти людяності, які чиняться російською стороною».
На думку того ж коментатора, якщо ж Україна ратифікує статут МКС то «це юридичний факт, який створює правову підставу для переслідування громадян України або фізичних осіб, які знаходяться на території України і здійснили міжнародні злочини, у будь-якій ситуації.
Ніякої додаткової згоди на це буде не потрібно, тоді як зараз це разова процедура».
Того ж дня, 27 січня, перший заступник голови фракції БПП в Раді повідомив: «Президент напомнил горький опыт Хорватии и Грузии, когда генералы, защищавшие страну, теперь годами сидят в судах и дают показания. Ведь если мы ратифицируем статут, со временем Россия сможет привезти в Европу каких-то детей из обстрелянных регионов Донбасса и через своих сателлитов, к которым теперь добавилась и Греция, требовать наказания наших военных».
Наступного дня після тих роз'яснень, з’явилось повідомлення (з посиланням на «одного з депутатів») про те, що «РНБО не рекомендувала нардепам голосувати за ратифікацію Римського статуту».
В повідомленні пояснювалось, що Римський статут «ми зараз не можемо ратифікувати, бо росіяни збирають докази “злочинів київської хунти”».
«Може так статися, що якщо ми ратифікуємо статут, а у нас не буде достатньо доказів, повторимо помилку Грузії та Хорватії, де в підсумку вони ж і виявилися винуватими.
Тому поки Україна використовує право одноразового звернення до Міжнародного суду. Тобто на даному етапі приєднання до статуту ризиковано».
Саме після таких роз'яснень (введені в оману?) депутати схвалили декларацію про визнання юрисдикції МКС.
Див. також:
12 августа 2019
Нужно ли сожалеть об утрате бывшей прокуратуры
Print Friendly
В одной из недавних публикаций автор сокрушается по поводу лишения прокуратуры функций расследования и общего надзора.
В частности, в публикации указывается на то, что в ряде европейских стран прокуратура «сама проводит расследование» и «осуществляет надзор (...) за соблюдением законов (...) чего была лишена украинская прокуратура в 2014 году».
Действительно, в принципе, нет ничего неевропейского или недемократического в совмещении прокуратурой функций расследования и обвинения.
Международные стандарты допускают возможность участия прокуратуры в производстве расследований.
В то же время, нельзя не принимать во внимание историческое и политическое обстоятельства, в которых появилась и функционировала прокуратура, об утрате которой сожалеет автор.
Она берет начало в 20-30 годах прошлого столетия. Именно в то время сформировался уникальный административно-политический институт - советская прокуратура. В конце 20-х ей подчинили следственные органы, от которых потребовали «ориентироваться на правильную классовую линию в "расследовательской работе "». От следственных требовалось «чуткое, своевременное, полное проведение директив партии и правительства». «Классовый подход, - наставляло руководство Прокуратуры, - должен пронзить собой все моменты расследования».
Это же касается и общего надзора прокуратуры.
Именно соединение общего надзора, позволяющего прокурорам вмешиваться во все сферы деятельности государства и бизнеса, с обвинительными и следственными функциями позволяет использовать прокуратуру как удобное орудие запугивания оппонентов.
Независимая Украина унаследовала командно-административную модель прокуратуры, которая использовалась властями независимо от того, какая политическая сила возглавляла эту власть.
См. также мою публикацию 1990 г. «О конципции прокурорской власти».
В частности, в публикации указывается на то, что в ряде европейских стран прокуратура «сама проводит расследование» и «осуществляет надзор (...) за соблюдением законов (...) чего была лишена украинская прокуратура в 2014 году».
Действительно, в принципе, нет ничего неевропейского или недемократического в совмещении прокуратурой функций расследования и обвинения.
Международные стандарты допускают возможность участия прокуратуры в производстве расследований.
В частности, статья 11 руководящих принципов ООН и статья 4.2 стандартов Международной ассоциации прокуроров предполагают, что прокуроры должны осуществлять активную роль в уголовном процессе там, где им предоставлено право, участвовать в расследовании преступлений или осуществлять надзор за тем, чтобы следственные органы проводили расследование объективно, беспристрастно и профессионально.В международных трибуналах ООН и в МКС прокуратура также выполняет как функцию расследования, так и обвинения.
См. «Отбирать ли следствие в прокуратуры?» и «Расследование дел прокуратурой "недемократично "?» в этом блоге.
В то же время, нельзя не принимать во внимание историческое и политическое обстоятельства, в которых появилась и функционировала прокуратура, об утрате которой сожалеет автор.
Она берет начало в 20-30 годах прошлого столетия. Именно в то время сформировался уникальный административно-политический институт - советская прокуратура. В конце 20-х ей подчинили следственные органы, от которых потребовали «ориентироваться на правильную классовую линию в "расследовательской работе "». От следственных требовалось «чуткое, своевременное, полное проведение директив партии и правительства». «Классовый подход, - наставляло руководство Прокуратуры, - должен пронзить собой все моменты расследования».
Это же касается и общего надзора прокуратуры.
Именно соединение общего надзора, позволяющего прокурорам вмешиваться во все сферы деятельности государства и бизнеса, с обвинительными и следственными функциями позволяет использовать прокуратуру как удобное орудие запугивания оппонентов.
Независимая Украина унаследовала командно-административную модель прокуратуры, которая использовалась властями независимо от того, какая политическая сила возглавляла эту власть.
См. «Командно-административная модель "использования "прокуратуры», «Еще раз о корнях современной прокуратуры» и «Еще раз о функциях прокуратуры» в этом блоге.Необходимо также принимать во внимание уровень эффективности парламентского контроля, а также степень независимости судов.
В США Министерство Юстиции (US Department of Justice) возглавляется Генеральным атторнея США.Как когда-то выразился один из руководителей Генпрокуратуры: «тот, кто реально контролирует работу Генпрокуратуры, тот имеет козырную карту в политической борьбе».Он также подтвердил, что «политик, который контролирует генерального прокурора и главу Верховного суда, может делать в стране что хочет».
В его подчинении как следователи (ФБР), так и прокуроры (93 US Attorneys по всей стране).
ФБР проводит следствие и осуществляет оперативно-розыскную деятельность.
Федеральные прокуроры возбуждают уголовные производства и поддерживают обвинения. Они также представляют интересы правительства по гражданским делам, где правительство является стороной.
Вся эта машина подчинена, через Генерального атторнея, Президенту.
Можно себе представить такого монстра в Украине с ее парламентом, судами, и правовыми традициями.
См. также мою публикацию 1990 г. «О конципции прокурорской власти».
11 августа 2019
Чи треба жалкувати за колишньою прокуратурою
Print Friendly
(См. русскоязычнуюя версию:
«Нужно ли сожалеть об утрате бывшей прокуратуры»)
В одній з недавніх публікацій автор журиться з приводу позбавлення прокуратури функцій розслідування та загального нагляду.
Зокрема, в публікації вказується на те, що в ряді європейських країн прокуратура «сама проводить розслідування» та «здійснює нагляд (…) за додержанням законів (...) чого була позбавлена українська прокуратура в 2014 році».
Дійсно, в принципі, нема нічого неєвропейського чи недемократичного в суміщені прокуратурою функцій розслідування та обвинувачення.
Міжнародні стандарти допускають можливість участі прокуратури в провадженні розслідувань.
Зокрема, стаття 11 керівних принципів ООН та стаття 4.2 стандартів Міжнародної Асоціації Прокурорів передбачають, що прокурори повинні здійснювати активну роль в кримінальному процесі там, де їм надано право, брати участь в розслідуванні злочинів або здійснювати нагляд за тим, щоб слідчі органи проводили розслідування об'єктивно, неупереджено і професійно.В міжнародних трибуналах ООН та в МКС прокуратура також виконує як функцію розслідування, так і обвинувачення.
Див. «Отбирать ли следствие у Прокуратуры?» та «Расследование дел прокуратурой "недемократично"?» в цьому блозі.
Водночас, не можна не брати до уваги історичні та політичні обставини, в яких з’явилась та діяла прокуратура, за якою жалкує автор.
Вона бере початок у 20-30 роках минулого сторіччя. Саме в той час сформувався унікальний адміністративно-політичний інститут – радянська прокуратура. Наприкінці 20-х їй підпорядкували слідчі органи, від яких зажадали «орієнтуватися на правильну класову лінію в “расследовательской работе”». Від слідчих вимагалось «чуйне, своєчасне, повне проведення директив партії та уряду». «Класовий підхід, — наставляло керівництво Прокуратури, — повинен пронизати собою всі моменти розслідування».
Це ж саме стосується і загального нагляду прокуратури.
Саме поєднання загального нагляду, що дозволяє прокурорам втручатися в усі сфери діяльності держави та бізнесу, з обвинувальними та слідчими функціями дозволяє використовувати прокуратуру як зручне знаряддя залякування опонентів.
Незалежна Україна успадкувала командно-адміністративну модель прокуратури, яка використовувалась владою незалежно від того, яка політична сила очолювала цю владу.
Див. «Командно-административная модель "использования" прокуратуры», «Еще раз о корнях современной прокуратуры» та «Еще раз о функциях прокуратуры» в цьому блозі.Треба також брати до уваги рівень ефективності парламентського контролю, а також ступінь незалежності судів.
У США Міністерство Юстиції (US Department of Justice) очолюється Генеральним Аторнеєм США.Як колись висловився один з керівників генпрокуратури: «тот, кто реально контролирует работу Генпрокуратуры, тот имеет козырную карту в политической борьбе».
У його підпорядкуванні як слідчі (ФБР), так і прокурори (93 US Attorneys по всій країні). ФБР проводить слідство та здійснює оперативно-розшукову діяльність.
Федеральні прокурори порушують кримінальні провадження та підтримують обвинувачення. Вони також представляють інтереси уряду в цивільних справах, де уряд є стороною.
Вся ця машина підпорядкована, через Генерального Аторнея, президенту.
Можна собі уявити такого монстра в Україні з її парламентом, судами, та правовими традиціями.
Він також підтвердив, що «политик, который контролирует генерального прокурора и главу Верховного суда, может делать в стране что хочет».
03 августа 2019
Снова о суде присяжных
Print Friendly
Итальянское дело в отношении украинского военнослужащего Маркива еще раз напомнило о недостатках суда присяжных.
Как и во Франции, уголовные дела в итальянском суде присяжных рассматриваются совместно профессиональными судьями и присяжными. Они же совместно решают вопрос виновности лица. При этом, для признания лица виновным достаточно большинства голосов.
В известном итальянском деле против американки Amanda Knox присяжные в ходе судебного разбирательства не были ограждены (sequestered) от возможного внешнего влияния. Лишь в совещательной комнате по окончании судебного разбирательства они были изолированы от такого влияния.
Именно это обстоятельство стало одной из основных причин критики американскими обозревателями процесса в деле Knox. По мнению критиков, присяжные в ходе разбирательства могли подвергаться воздействию и влиянию (дез)информации о деле вне суда.
См. также «Об «обнулении» закона присяжными»
О деле Маркива см. пост «Про справу Марківа»В Италии дела о некоторых тяжких преступлениях, в т.ч. умышленных убийствах, рассматриваются судом присяжных в составе двух профессиональных судей и шести присяжных.
Как и во Франции, уголовные дела в итальянском суде присяжных рассматриваются совместно профессиональными судьями и присяжными. Они же совместно решают вопрос виновности лица. При этом, для признания лица виновным достаточно большинства голосов.
Для сравнения, в США требуется единогласное решение присяжных для признания подсудимого виновным.Известно, что одним из недостатков суда присяжных является возможность влияния на их позицию средств массовой информации, и намеренной дезинформации вне суда. Особенно высок риск такого влияния при рассмотрении резонансных дел.
В известном итальянском деле против американки Amanda Knox присяжные в ходе судебного разбирательства не были ограждены (sequestered) от возможного внешнего влияния. Лишь в совещательной комнате по окончании судебного разбирательства они были изолированы от такого влияния.
Именно это обстоятельство стало одной из основных причин критики американскими обозревателями процесса в деле Knox. По мнению критиков, присяжные в ходе разбирательства могли подвергаться воздействию и влиянию (дез)информации о деле вне суда.
Knox, обвинявшаяся в убийстве, была признана виновной судом присяжных, но впоследствии была оправдана.Однако и в самих США отмечается постоянное сокращение дел, по которым присяжные секвестировались на все время судебного разбирательства. Одна из основных причин – высокие расходы на содержание присяжных в гостинице и осуществление контроля.
Секвестирование предполагает строгие ограничения в передвижении присяжных, в том, что они могут читать и смотреть, а также ограничение в общении с семьей и друзьями.Случаи такого «полного» секвестирования можно встретить лишь в исключительно резонансных делах. Так, в деле O.J. Simpson присяжные были секвестированы в течение 265 дней. В недавнем деле Cosby судья также принял решение о секвестировании присяжных на все время судебного разбирательства с тем, чтобы оградить их от освещения этого резонансного дела в средствах массовой информации.
См. также «Об «обнулении» закона присяжными»
